Ця стаття вперше була опублікована у травневому номері журналу «The Ring» за 2026 рік доктором Маргарет Гудман.
Щоразу, коли у професійному боксі фіксується негативний результат допінг-тесту на препарати, що підвищують спортивні показники, у соціальних мережах піднімається хвиля обурення. Спочатку зазначеного спортсмена звинувачують у шахрайстві. Потім починаються міркування щодо того, яким має бути покарання, аж до пропозицій довічно дискваліфікувати боксера. Після цього дехто задається питанням, чому не докладається більше зусиль для боротьби з використанням допінгу та вдосконалення системи тестування. Інші дивуються, чому громадськість не була проінформована раніше. І, нарешті, лунають звинувачення в тому, що лабораторія або фахівці, які проводили тестування, нібито корумповані.
Донедавна більшість спортивних комісій США проводили допінг-тестування лише на стимулятори, наркотичні речовини та ТГК у день поєдинку. У деяких юрисдикціях така практика зберігається й досі. Але, якщо говорити відверто, лише деякі комісії взагалі регулярно проводять будь-які допінг-тестування.
Після того як колишній чемпіон Флойд Мейвезер наполіг на позазмагальному тестуванні під егідою Антидопінгового агентства США (USADA) у 2010 році, а наприкінці 2011 року з’явилася Добровільна антидопінгова асоціація (VADA), ситуація змінилася. (Зізнаюся, я є засновником і президентом VADA.) Тепер дедалі більше юрисдикцій використовують лабораторії, акредитовані Всесвітнім антидопінговим агентством (WADA), а також сертифікованих фахівців із забору допінг-проб, а не інспекторів спортивних комісій.
Звісно, боксери, які беруть участь у програмах національних антидопінгових організацій, таких як Британське антидопінгове агентство (UK Anti-Doping), проходять тестування цілий рік. Однак такий рівень контролю, як і раніше, залишається рідкістю для представників професійного боксу. У США атлетичні комісії Невади та Каліфорнії запровадили позазмагальне тестування для деяких спортсменів, а дедалі більше інших юрисдикцій надсилають проби, взяті в день бою, до лабораторій, акредитованих WADA. Усе це, безперечно, позитивні зміни, але їх все ще недостатньо.
Коли я очолювала Медичну консультативну раду Атлетичної комісії штату Невада, ми запровадили обов’язкові обстеження мозку за допомогою МРТ та МРА. Головна претензія одного з промоутерів звучала так: «А що, якщо у боксера виявляться відхилення на знімках?» Наша відповідь була простою: «Хіба не в цьому й полягає сенс?» Справедливості заради варто зазначити, що ми тоді не уявляли, з якими складнощами зіткнемося під час оцінки результатів, зокрема — які саме зміни повинні призводити до призупинення дії ліцензії або відмови в її видачі. Та сама проблема заважає й розвитку системи допінг-тестування.
Можна зрозуміти, чому люди побоюються несприятливих результатів тестів: скасування поєдинків, судові розгляди, втрачені гонорари для боксерів та їхніх команд, а також недоотримані податкові надходження для регіону, який приймає турнір. Але, як і у випадку з МРТ, саме на спортивному комітеті лежить обов’язок переконатися, що поєдинки відбуваються чесно та безпечно.
Чи повинен суперник боксера, який дав позитивний результат допінг-тесту, мати право висловити свою думку? Або подати заяву про те, як це вплинуло на нього? Колишній чемпіон світу Теофімо Лопес вважає, що покарання має бути суворим:
«Позитивний результат на будь-який препарат, що підвищує спортивні показники, має тягнути за собою штраф у розмірі не менше п’ятизначної суми, а також дискваліфікацію на строк від восьми до вісімнадцяти місяців — залежно від серйозності порушення, конкретної речовини та тієї переваги, яку вона надавала спортсмену», — сказав він.
«На відміну від більшості інших видів спорту, у боксі існує роздроблена система регулювання, де розглядом допінгових справ займаються різні атлетичні комісії, санкціонуючі організації, державні органи або національні антидопінгові організації (NADO), — зазначає юридичний радник VADA Раян Конноллі. — У результаті різні юрисдикції по-різному розглядають позитивні допінг-проби. За один і той самий позитивний тест спортсмен може зіткнутися з абсолютно різною процедурою розгляду справи, дисциплінарним процесом та системою санкцій залежно від того, де було виявлено порушення. В олімпійському русі антидопінгове регулювання було ефективно уніфіковано завдяки Всесвітньому антидопінговому кодексу, але в боксі такої єдиної системи управління не існує».
Конноллі, корпоративний юрист, який надавав консультації та брав активну участь у роботі різних антидопінгових організацій, звертає увагу на колосальну відсутність єдиного підходу до розгляду подібних справ як за межами США, так і всередині країни. Головний висновок такий: у США єдиним органом, який повинен ухвалювати остаточне рішення, має бути атлетична комісія, що контролює діяльність боксерів. Якщо ж справою займається національна антидопінгова організація, рішення має ухвалюватися оперативно, а не затягуватися, як це надто часто трапляється в таких юрисдикціях, як UKAD.
Колишній президент Асоціації боксерських комісій (ABC) Грег Сірб зазначає:
«Немає жодних сумнівів у тому, що у сфері допінг-тестування необхідні єдині правила. Перелік заборонених речовин та допустимі порогові значення мають бути однаковими, оскільки зараз вони відрізняються від штату до штату. Слід затвердити єдину шкалу дискваліфікацій — окремо для першого порушення, другого порушення тощо. Крім того, необхідно чітко прописати наслідки відмови від проходження тестування, а після другого порушення має бути обов’язковим проходження програми лікування від залежності від заборонених препаратів.
Усі боксери, чиї допінг-проби після бою виявляться позитивними, мають офіційно визнаватися переможеними у цьому поєдинку шляхом дискваліфікації — більше жодних рішень на кшталт «бій, що не відбувся». Використання препаратів, що підвищують спортивні показники, — це умисна та незаконна дія з боку боксера. Це нічим не відрізняється від забороненого удару або удару головою, за які спортсмен був би дискваліфікований, якби його суперник не зміг продовжити бій».
Справедливість має залишатися головним принципом. Шановний американський юрист Патрік Інгліш за свою кар’єру встиг випробувати себе в найрізноманітніших ролях: він був радником Асоціації боксерських комісій (ABC), консультував промоутерів, а також неодноразово представляв інтереси боксерів, у яких були виявлені позитивні результати допінг-тестів.
Інгліш згадав складний випадок із колишнім чемпіоном світу у напівважкій вазі Сергієм Ковальовим, який наприкінці 2020 року дав позитивний результат тесту на синтетичний тестостерон. Ковальов завжди наполягав на тому, щоб його поєдинки супроводжувалися тестуванням VADA. У результаті ретельного розслідування з’ясувалося, що Ковальов перебував під наглядом російського лікаря, який працював у Каліфорнії. Цей лікар не тільки офіційно задокументував призначення препарату, а й, що вражає, також зафіксував у документах, що повідомив Ковальову, нібито цей препарат не заборонений. Пізніше лікар втік назад до Росії. Так, подібні ситуації дійсно трапляються, але спортсмени все одно зобов’язані нести відповідальність за все, що вживають.
Об'єднаний чемпіон світу у середній вазі Жанібек Алімханули дав позитивний результат тесту на мельдоній у 2025 році перед запланованим поєдинком у Техасі. Мельдоній був розроблений наприкінці 1970-х років у Латвії й досі застосовується для лікування ішемічної хвороби серця. Цей препарат заборонений, оскільки здатний підвищувати витривалість спортсменів. Атлетична комісія Техасу відмовилася розглядати цю справу, оскільки підписаний контракт на бій офіційно не був представлений, незважаючи на те, що поєдинок уже був призначений і схвалений. Асоціація боксерських комісій (ABC) тимчасово відсторонила Алімханули. При цьому він мав діючу боксерську ліцензію Казахстану. Саме казахстанська комісія провела детальне, але оперативне розслідування. У підсумку боксер отримав шестимісячну дискваліфікацію. І хоча багато хто, зокрема Теофімо Лопес, не погодився б із таким покаранням, принаймні казахстанська комісія вжила конкретних заходів. Занадто часто в США позитивні допінг-проби перетворюються на своєрідну «гарячу картоплю», від якої всі намагаються якнайшвидше позбутися.
Не всі позитивні результати однакові. Для деяких речовин, таких як тестостерон, існують допустимі порогові значення, оскільки вони природним чином присутні в організмі людини. Водночас повністю екзогенні речовини, такі як остарин, згідно з правилами WADA, взагалі не мають допустимого порогу — будь-яке їх виявлення вважається порушенням. Боксерів необхідно навчати, які речовини заборонені та які терміни повинні минути після застосування тих чи інших препаратів.
«За останні десять-двадцять років чутливість аналітичних методів антидопінгових лабораторій значно зросла, що дозволяє виявляти заборонені речовини у слідових кількостях, які раніше взагалі неможливо було виявити, — каже Конноллі. — Це викликає побоювання, оскільки причиною позитивного результату з мінімальною концентрацією речовини може виявитися забруднення навколишнього середовища, а не умисне чи необережне застосування забороненого препарату. При цьому такі слідові кількості не дають спортсмену жодної переваги в плані виступів або відновлення. Оскільки WADA для багатьох подібних речовин, які тепер можна виявити на рівнях у мільярдні й навіть трильйонні частки, не встановлює порогових значень, лабораторії зобов’язані повідомляти про будь-яку виявлену кількість. Атлетична комісія штату Каліфорнія зайняла більш прогресивну позицію, запровадивши мінімальні порогові значення, що дозволяє набагато виваженіше розглядати випадки позитивних допінг-проб».
Як наслідок, такі речовини, як остарин, кломіфен, гідрохлоротіазид, епітренболон, зілпатерол і зеранол, хоча й зазначаються лабораторіями, акредитованими WADA, як несприятливі результати, тепер Атлетична комісія штату Каліфорнія (CSAC) класифікує їх як «нетипові результати». Відтоді рекомендацію CSAC прийняли й інші атлетичні комісії США, зокрема комісії Невади та Нью-Йорка.
Нетиповий результат — це висновок лабораторії, акредитованої WADA, який вказує на необхідність подальшого розслідування, що потенційно може передбачати відбір додаткових проб. Не всі погоджуються з таким відхиленням від системи звітності WADA, і неможливо достовірно визначити, чи пов’язані такі незначні концентрації речовини з тим, коли саме спортсмен проходив тестування, скільки часу минуло після припинення прийому забороненого препарату, або ж йдеться про навмисне мікродозування. Для деяких речовин може знадобитися багато місяців, перш ніж вони повністю виведуться з організму спортсмена.
І нарешті, хто повинен отримувати результати тестування? VADA проводить незалежне тестування на замовлення атлетичних комісій, промоутерських компаній та самих спортсменів. Ми передаємо результати цим сторонам, а також Асоціації боксерських комісій (ABC), супернику та його команді, а також BoxRec.
«Результати слід обов’язково надсилати самому боксеру, атлетичній комісії, яка видала йому ліцензію, комісії, під юрисдикцією якої мав відбутися або відбувся бій, а також Асоціації боксерських комісій (ABC)», — вважає Сірб.
Усі ми згодні з тим, що результати тестування спортсменів не повинні ставати предметом публічних дискусій. На жаль, у добу соціальних мереж це залишається неминучим побічним ефектом.
Головний висновок щодо питань допінг-тестування та розгляду несприятливих результатів полягає в тому, що існуюча система потребує численних змін та вдосконалень. Але одне має залишатися незмінним — за жодних обставин не можна відмовлятися від самого допінг-тестування.