У світі існує безліч боксерських організацій. І вже багато років у професійному боксі існує картель із чотирьох найважливіших організацій — WBA, WBC, IBF та WBO. Але як так сталося, що саме ці чотири стали головними? І наскільки їхній шлях до величі був схожим чи відрізнявся?
Багато хто знає, що першою з цієї четвірки була створена Всесвітня боксерська асоціація (WBA). Вона була заснована у 1921 році й у ті роки мала назву Національна боксерська асоціація (NBA). Незважаючи на акцент на національній приналежності до США, цей титул був найважливішим у світі, і саме NBA визначала головних чемпіонів світу. Як же так сталося?
Значимість боксерських організацій почала формуватися завдяки легітимності та суспільному визнанню чемпіонів світу. Ще в ті часи, коли бокс мав інші обриси, а поєдинки проводилися голими кулаками, сформувалися два основні центри боксу: Новий Світ (США) і Старий Світ (Англія та інші європейські країни). І так сталося, що до того моменту, як об'єднані поєдинки стали можливими, більшість чемпіонів осідали саме в США. Таким чином, щоб у очах громадськості боксер сприймався і визнавався чемпіоном, він мав перемогти попереднього загальновизнаного чемпіона. І нерідко цей крок супроводжувався переїздом до Сполучених Штатів.
Насправді перша міжнародна організація, яка проводила чемпіонські поєдинки, була створена далеко не 1921 року. Ініціатива щодо створення першої міжнародної боксерської організації була висунута 1911 року, а 1913-го її було створено. Ця організація — IBU. Вона була створена в Парижі й об’єднувала багато європейських національних боксерських комісій. Участь США та інших позаєвропейських країн у цій ініціативі була мінімальною, і тому значення Міжнародного боксерського союзу не було найголовнішим в очах уболівальників. І не варто забувати, що дві світові війни серйозно пригальмували зростання та значення IBU. А після Другої світової війни Міжнародний боксерський союз було відтворено, але вже як Європейський боксерський союз (EBU).
Два роки тому, 1911 року в США було засновано Нью-Йоркську спортивну атлетичну комісію, яка легалізувала та регулювала бокс до 1917 року, аж до смерті сенатора Джорджа Фроулі — ініціатора легалізації професійного боксу. У 1920 році функціонування комісії було відновлено, і відтоді Нью-Йоркська спортивна атлетична комісія аж до 1970 року займалася не тільки санкціонуванням чемпіонських поєдинків, а й стала головним органом, що визначає чемпіонський статус. Тобто боксера, якого визнавали чемпіоном не від імені боксерської організації, а від імені Нью-Йоркської спортивної атлетичної комісії, також вважали визнаним чемпіоном.
Але вже 1921 року монопольне становище NYSAC було порушено. Спортивні комісії 13 інших штатів США об’єдналися й створили згадану вище Національну боксерську асоціацію. А оскільки NBA зберегла тенденцію визначення чемпіонів за старим принципом — спадкоємності, — громадськість сприймала цю організацію як таку, що коректно визначає реальних чемпіонів, як це було й раніше.
У 1962 році, у зв’язку зі змінами в податковому законодавстві США, керівництво NBA вирішило перенести головний офіс із США до Панами, а потім змінило назву на Всесвітню боксерську асоціацію.
Хитрість цього кроку оцінили спортивні комісії інших регіонів світу, і Нью-Йоркська спортивна комісія спільно з EBU та спортивними комісіями 11 країн світу створили 1963 року Всесвітню боксерську раду (WBC). Попередня вага Нью-Йоркської спортивної комісії за такої серйозної підтримки безлічі інших країн дала змогу Всесвітній боксерській раді відразу стати таким же важливим органом, як і WBA.
Так тривало до 1983 року. На щорічному з'їзді асоціації, який відбувся в Пуерто-Ріко, посаду голови WBA обійняв Гільберто Мендоса-старший. Американець Роберт Лі, будучи головою американського підрозділу USBA, був обурений цим і покинув асоціацію разом із більшістю інших американських співробітників, створивши Міжнародну боксерську федерацію (IBF) на основі існуючої USBA.
Значення IBF досить швидко зросло. Однією з причин стало визнання чемпіонського статусу лідера у важкій вазі в 1984 році — Ларрі Холмса, який, перебуваючи у конфлікті з WBC, відмовився від їхнього пояса. І до 1984 року значення пояса IBF вже розглядалося нарівні з WBC та WBA.
А який шлях чекав на WBO? Адже їхній шлях до визнання та вступу до клубу рівноправних боксерських організацій був набагато довшим і складнішим.
Чергова розбіжність у керівництві WBA — відкололася частина функціонерів, які заснували Всесвітню боксерську організацію у 1988 році. І хоча спочатку її шлях здавався схожим на шлях IBF, шлях до визнання був набагато довшим.
Багато інших організацій висували ультиматум, щоб чемпіони відмовилися від титулу WBO. Але були й ті, хто, навпаки, відмовлялися від інших титулів, але не від пояса WBO. Такі бійці стали неформальними послами WBO у світі визнання. Вони несли прапор організації, залишаючись відданими їй, і тим самим повільно та впевнено підвищували її значимість.
Приклади таких бійців:
- Оскар де ла Хойя - не отказался от титула WBO, несмотря на давление со стороны WBC.
- Дариуш Михалчевски - отказался от титула IBF, чтобы сохранить пояс WBO, защитив его 23 раза.
- Насим Хамед - доминировал в полулёгком весе, сделав пояс WBO символом своей эпохи.
- Крис Юбенк-старший - стал первым суперзвёздным чемпионом WBO во втором среднем весе, защитив титул 17 раз.
- Стив Коллинс - продолжил дело Юбенка, укрепив престиж WBO в Европе.
- Мэнни Пакьяо, Хуан Мануэль Маркес, Владимир Кличко, Томас Хёрнс, Майкл Мурер, Джонни Тапиа, Джо Кальзаге - многократные чемпионы WBO, придававшие титулу глобальную значимость.
У 1997 році Всесвітню боксерську організацію визнав Міжнародний зал слави боксу. У 2000 році Всесвітню боксерську організацію визнала WBA, у 2004 році — WBC, а у 2007 році — IBF. Останніми, хто визнав WBO, стала Японська спортивна комісія, яка визнала WBO та IBF лише у 2012 році.
Отже, шлях WBO — це шлях не адміністративного визнання, а суспільної довіри, сформованої завдяки відданості бійців, їхній відмові від престижніших поясів заради ідеї. Це шлях, де легітимність створюється не указом, а вчинком.
-----
Андрій «Andrey Wiki» Атанасов